Сувениры и подарки

Удалить

Вітаю вас милі дівчатка. Вітаю вас милі жіночки. Або ж не милі. Але все одно вітаю.
Пише тут одиноке серце. Коли в ньому пустота, і воно не наповнене, звичайно ж хочеться щось туди добавити. Налити щось, щоб світ став таким, як був раніше. З одної сторони звісно цей посуд потрібно наповнити. Але чим?

Відразу, тут занудна моя розповідь, про нещасні відносини, про мрії жити в казці з каретами, які не перетворяться в гарбузи, і про те, яке життя не справедливе. Ви відповісте, навіщо вам ці сопельки і розбиратись в чужих трусілях, краще ви іншого знайдете. І ви праві. Припиняємо далі читати. Якщо вас засмутило слово трусіля, теж припиняємо читати. Далі не нормативна лексика буде присутня.

Як я докотився до такого життя і що таке кохання

Апостол Павел нашелся. Адвентист седьмого дня, безсеребреник сукин сын. Пардон повешусь. Убивать надо таких толстовцев. Це слова Остапа Ібрагімовича Бендера, дитина лейтенанта Шмідта, син турецькоподданого, Бендер Задунайський ну і багато чого. Що в нього був за стан коли він сказав ці слова? Стан повної втрати. Втрати всього. Втрати мрії. Він порожній в той момент. Йому 33 роки. Вік Ісаса Христа. Свого навчання не створив, учнів розбазарив, мертвого Піонтковського не воскресив. Мільйона немає. Він за ним об’їздив половину СССР, щоб його отримати. Він провернув грандіозну аферу, отримав все, на блюдечку, з блакитною каймою. І все, над чим він працював, все пропало. Мільйона немає. Мрії, де він буде ходити по Ріо де Жанейро, на берегу бухти Атлантичного океану. І всі поголовно в білих штанях. З іншої сторони він пожертвував мільйоном ради Зосі Синіциної. Він захотів справжнього кохання. Але вона замість його вибрала Перікла Феміді. Керівника художнього колективу залізничників. Бендер  порожній, і втратив все. Він розбитий.

Прибахнуте ти створіння. Спасатель Малібу. Чіп і Дейл в одному флаконі. Спасатель херов. Ось так мені хочеться кричати до себе. Така сама порожнеча. Втрата всього, що здавалося важливим. Втрата колишнього життя. Я абсолютно відчуваю те саме, що відчував герой «Золотого теля» в той момент, коли говорив ті слова. Дійсно, на кожну людину, навіть на партійну, давить стовп атмосфери вагою в 200 кілограм. Але в той момент здається, що на тебе він давить більше, ніж на інших.

Що таке кохання? Всі про нього говорять, але мало хто його може зрозуміти. Намагаються щось пояснити. Як правило пояснення закінчується на їх особистому внутрішньому світі. Вони відчувають, але як муму пояснити не можуть. Чи знаю я що це таке? З впевненістю скажу так. Без каплі сумління. Як знаю що земля під ногами тверда, так і знаю сутність слова кохання. Шрек невдало намагався своєму ослу пояснити, що огри як цибулька, складаються зі слоїв. Так от, справжнє кохання, це поєднання трьох стихій. Любити можна головою, можна … гормонами скажемо так, і можна серцем. В поєднанні всіх трьох стихій створюється саме справжнє кохання. Я його відчував. Я знаю, як це туди пірнати з головою. І хочу його відчувати знову і знову.

Матір ніколи не кине свою житину, якщо вона її любить. Щоб вона не наробила. Як би себе не вела. Багато є в нашому житті сімей, де подружжя може з впевненістю сказати, що ніколи не залишить сім’ю і подружжя? Таких мало. Навіть дуже. Але це саме те кохання, яке має бути між чоловіком і жінкою. Без каплі сумніву в партнері. Все переживемо разом. Все збудуємо разом. Я своє знайшов, і мене знайшли. Ось така любов виникає, коли любити по-справжньому, душею. Як же, коли любити головою? Ні, це не одруження по розрахунку. Звісно, будуючи сім’ю потрібно обдумувати її. Але це трішки інакше.  Недавно  на очі попався фрагмент з життя Цзя Цзян. В нього робота, заробляє добре. Дружина ось-ось народить. Сім’я чудова. Він в парку. Люди веселяться, кругом салюти. Але в нього сум. Сум від того, що він не досяг своєї мрії і живе чуже життя. Він хотів бути підприємцем. А він ходить на роботу. І в цій ситуації жінка каже, іди ка ти і кидай роботу. В тебе 6 місяців, щоб щось створити. Не вийде, повернешся до колишнього життя. Наскільки потрібно бути розумною жінкою, щоб таке сказати? Через 4 місяці він приходить зі словами, шеф, усьо пропало, усьо пропало. На що відповідь: Я дала тобі 6 місяців. В тебе залишилось 2. Використай їх з користю. Як потім можна таку жінку не кохати головою? Як можна сказати, що тобі не повезло?  Щодо любити половим органом. Звичайно, більшість людей не виходять з цього стану, і вміють любити тільки так. Але це поверхневе кохання. Звісно, я обніму жінку. Відірву її від землі, і поколишу її як квіточку дзвіночок. Страсно поцілую. І якщо мені захочеться далі, то я візьму її за попу, поведу на ліжко, і… насолоджусь нею. Повністю. І подарую їй ніжність. Відчую, що вона моя. А я її.  Без цього теж ніяк. Але це далеко не головне, хоча, надзвичайно важливе в сім’ї.

І що далі?

Я 10 років не загадую бажання. Не те, що в мене їх немає. Вони існують. Але я їх не говорив. Чому? Вони падли всі здійснюються. Всі, 100%. Ще не було такого, щоб я бажання не отримав. Інколи воно мене через 10 років доганяло, коли я про нього і забув. А коли отримував, дивувався життю. Чому ж я перестав їх загадувати? За їх виконання приходилось платити ціну. Я жив на вокзалі. Я жив в сараї, коли під час дощу мені ліжко приходилось переставляти, оскільки вода в нього затікала. Я жив зимою на дачі в чверть цеглини, коли з ранку стабільно температура була 2 градуси вище нуля. Це була ціна за мої бажання. І я побоявся, що мені доля знову якусь таку пакость зробить, при виконанні бажання. Тому, вперше за 10 років в мені стільки накипіло, що я сказав, я ХОЧУ. Я отримаю. І я заплачу ціну.

Я хочу справжнього кохання. Кохання, з обох сторін. Коли жінка скаже, що готова все віддати, щоб бути зі мною. Що вона знайшла те, що все життя шукала. І хоче бути лише зі мною. І хоче від мене дітей. А я у відповідь маю сказати, як мені повезло з нею. Я на кінець знайшов те, ради чого тинявся пів життя. Що я кохаю по справжньому, і ми будуємо сім’ю. В нас обох кохання. І на менше я не згідний. Або воно буде так, або воно все одно буде так. І знаю, що воно буде як потрібно. Адже, в мене завжди всі бажання здійснилися. І надалі все так само, талант не проп’єш.

Сім’я, де ніколи не буде піднятий голос. Як в фільмі «Москва сльозам не вірить». Ніколи. Я так з кількома зміг побудувати відносини. І я теж на менше не згідний. Ми разом будуємо дім. Тут ми ставимо кухню, тут ми маємо садок розбити, а там має бути вольєр для нашої  собаки. Коллі чи сенбернар? Ну, давай дійдемо згоди на таксі, оскільки заведем обидві породи.  Звісно, в нас будуть суперечки виникати. Жінка захоче рожевеньку кухню, з намальованими квіточками. А я захочу глибину морів з акулами. І звісно, як у розумної жінки, зовні будуть квіточки на рожевенькому фоні. Але, і моє бажання буде виконане. Акулки будуть плавати з внутрішньої сторони дверцят шкафчиків.

В мене останній постріл. Я викинув всі свої патрони. І я не збираюсь більше тратити життя на людей, які тимчасові. Мені майже 40. Скільки ще того життя? І я далі хочу жити, як потрібно. Досить спасати інших. Потрібно жити. І я не збираюсь своє бажання відкладати в довгий ящик. Я вже вийшов на полювання. Сканую всіх. Я хочу все і зразу. І впевнений, що доля і це бажання здійснить. Дасть мені правильну сім’ю. Не буде мене заставляти за неї заплатити повну ціну, яку я платив раніше за свої бажання. І я зможу на кінець то відчути себе повноцінною сімейною людиною.

Хто я такий

Я пряма людина, яка не вміє приміряти маски. Я справжній. І коли я скажу ні, це значить ні. А коли я скажу що хочу полуницю, це буде значити лише полуницю, а не полуничку. Я справжній. Відкритий. Надійний. Ніякого підвоху не буде. І на мене можна покластись, як на самого себе. Може здатись, що я педант. Що в мене все має бути на своїх місцях і все має бути ідеально. Але це зовсім не так. Моя права шкарпетка може знаходитись в протилежній частині квартири ніж ліва шкарпетка. Молоток я можу шукати 3 дні. І який я після цього педант? Я вмію жити. Вмію кохати. Вмію насолоджуватись життям. І хочу далі жити. Спільно відчувати емоції. З іншої сторони, в мене надзвичайно твердий внутрішній стержень. Живу по правилу, краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти, Я не спілкуюсь зі своїм батьком, бабою, рідною сестрою, рідним дядьком, двоюрідними братами, зі своїми дітьми, з племінником, і ще з половиною рідні, яку довго можна переписувати тут. Я ніколи не мав місця, де я міг би сказати, що я мав дім. Дім, коли я можу туди завжди повернутися. Я все життя прожив у гостях. І надалі я так жити не хочу. Вам може здатися, що я псих, раз зі стількома рідними людьми я не розмовляю і не веду справ. Людина, яка немала ніколи свого дому, яка сама вчилась жити, без бачення правильної моделі сім’ї, яка сама займалась своїм вихованням, звичайно повністю здоровою бути не може. Звісно, є своє внутрішнє каліцтво. Може це і на краще. Як не гляну на справжні сім’ї, там завжди хтось когось з ями витягав. Хтось трішки не нормальний.  А коли людина повністю здорова, якось все нудно і занадто правильно. Я теж потребую допомоги. Я не такий сильний, як можу здатись на перший погляд. Мене підставити можна лише один раз. Другого шансу я не даю нікому. До мене не можна зневажливо ставитись. Я розстаюсь з такими людьми відразу. Чи в мене є друзі? Коли почалась війна, мені прийшлось кільком людям і сім’ям по справжньому допомагати. Я не маю справжніх грошей. Але, можу трішки більше заробляти, щоб під час війни підтримати тих, кому допомога потрібна. Тому, я не відірваний від життя. І не закритий в своїй коробці. В мене робота зв’язана з тим, що я маю працювати з персоналом. Так ось, незважаючи на низькі зарплати, в мене текучки кадрів немає. В інших людей персонал розбігається. В мене ні. Тому, дружити, допомагати, вести себе достойно я вмію. Наступне, що повідомлю про себе,  мною не можна управляти. Звісно, можна домовлятись. Але за ниточки мене дьоргати не можливо. До речі, я вмію за ниточки дьоргати і голову відключати, але вже років 15 я цим не користуюсь, оскільки маніпулювання і злам людини через коліно до добра не доводять. Все одно потім все стає на свої місця. По юності до 25 років вважав, що можна так. Тим більше, самооцінка на низькому рівні, ну, і користувався і такими методами.

Так що з одної сторони я людина добра, надійна, відверта. А з іншої складна, дика, яка дивиться на світ з під лоба. Дві сутності в боротьбі. І між ними десь знаходжусь я. Я не хороша людина, і не погана. Я справді живий. Вмію жити, вмію кохати.

Мій попередній досвід

Я спасатель. Сам мало чого досяг в житті, але я спасаю. Шукаю, кому гірше за мене. А ще краще, щоб прірва була. І я людину витягую. От уявіть, ви знаходите бомжа. У вас то в самої не ахті місце для проживання. Але ви його з вулиці приводите до дому. Відмиваєте. Показуєте інше життя. Він відігрівається, і через кілька років каже, ну там нова коробка від телевізора з’явилась, і Машка запросила пляшки позбирати і здати, а потім під 100 грам щось там зробити. Ну, він пішов. І як далі відчуття у вас? Так от, я старався брати емоційних бомжів. Які не знали як жити. Які були порожні. І я їм давав друге дихання. Жодна з моїх дівчат, що були, не їздить за рулем. І навіть прагнути цього не будуть. Я таких вибирав. І досить. Я хочу НОРМАЛЬНУ. Звісно, коли потрібно буде витягнути людину з ями, я це зроблю. Але я не готовий відразу брати людину з вулиці і причісувати її до рівня своєї сім’ї. Я пробував, до добра не довело.

Дітей я своїх люблю. Тому і не спілкуюсь. По деталям не буду вдаватись. Але на мою думку їм в певний момент мало бути краще без мене, ніж зі мною. Як би я продовжував би бути в їх житті, їх би поламало. Тому, я зник. Якщо надалі відносини будуть з ними розвиватись в нормальному руслі, я лише за. Дітей люблять. На дітей не ображаються. Їх намагаються зрозуміти. Їм намагаються допомогти.

Мила моя, люба моя. Ви дочитали сюди? І питання, а що далі?

Далі ось що. Це все я написав для себе. Щоб у своїй голові зрозуміти, що я хочу, хто я є, і куди я йду. На папері написати. В мене останній постріл. І я не буду розмінюватись на не своїх людей. Я більше не хочу пробувати. Я хочу ЖИТИ. Ймовірність, що між нами щось може бути надзвичайно мала. По Зеланду коли чогось сильно хочеш, ти не отримуєш. Потрібно бажання розбивати дією. І ось цей лист – це дія. Знайду я тут – добре. Знайти в реальному світі, теж добре. Я шукаю.

Я відкритий до допомоги. Я можу глянути на ваше життя щось підказати (хоча, своє ще не налаштував). Я можу спробувати вас розважити. Можу допомогти в якісь важкі моменти на побутовому рівні. Можу лекцію прочитати в аудиторії. Але, не чекайте, що буде кохання. Кохання, це така падла, яка приходить лише кілька разів у житті. А щоб прийшла до обох людей, одночасно, і щоб відчуття було один до одного, це взагалі рідкісний випадок. І я згідний лише на нього.

Дивно що ви сюди дочитали. Якщо вам є щось сказати мені, пишіть.